Минулого року 19 листопада в Новомосковському історико-краєзнавчому музеї імені Петра Калнишевського пройшла лекція присвячена вшануванню жертв Голодомору.
Про причини геноциду цілої нації розповів доктор історичних наук, вчений-краєзнавець, співробітник Українського інституту національної пам’яті Ігор Кочергін.
Напередодні жалобних днів пропонуємо ще раз прочитати про що говорив науковець та переглянути фото з того заходу.
«Зима 1933 року. Українське село. Темні дахи хат присипані білим снігом. Холодні димарі – ніби надгробки на цвинтарі. Мертве село, мертве… Нечутно ні гавкоту собак, ні реву худоби… мертве… Навіть птахи притихли, ховаючись по балках та лісах. Чуже село, де лише холодний зимовий вітер гудить в кістлявих гілках замерзлих дерев. І сотні темних голодних вікон дивляться збожеволівшим застиглим поглядом…. Хто відповість за страшні, довгі муки голоду…», - написав у своєму дослідженні «Голодомор на Новомосковщині. Сповідь архівів.» директор міського музею Костянтин Мешко.
Що ж то було? Хто й за що вчинив таке з цілим народом?
Ігор Кочергін наголосив, що жертвами геноциду 1932-1933 років стали близько 5 мільйонів українців. Найбільше постраждала Дніпропетровська область (в яку тоді входили і землі нинішньої Запорізької області). За неповними даними, бо дослідження тривають, в регіоні померли від жорстокої смерті більше 1 мільйона людей. Здебільшого це дітки, жінки, літні люди.
Історик розповів, що голодні роки траплялися за радянських часів часто. Та, в названі дати – це була спланована масштабна трагедія цілої нації. Досліджуючи ті події, вчені історики все більше впевнюються, що українців покарали саме за спротив колективізації. На початку 30-х років в Україні задокументовано близько 5 тисяч селянських повстань. Це, на той час, цифра більша за кількість повстань на усій взагалі іншій території Радянського Союзу. Як «переломити хребет» такій вільнолюбивій нації, згубити дух народу?... Влаштувати таке страшне, від чого й не отямляться…. Що й було зроблено.
В міському музеї Новомосковська вже майже місяць триває пересувна виставка Українського інституту національної пам’яті. На фото з дітьми-скелетами із здутими животиками дивитися неможливо... Вимирали тоді цілі села. А вулицями міст блукали, ніби тіні, з пустим, страшним, збожеволівшим поглядом голодні люди. На узбіччях лежали вже померлі…невідомі. Ніхто й не намагався встановити особистість. Збирали, звозили до ям. Здебільшого то були люди з навколишніх сіл, з яких можна було ще вийти. Бо люди з населених пунктів, занесених на «чорну дошку», такої змоги не мали взагалі. В таких селах після Голодомору живих майже не лишилося.
Жорстока кара спричинила поступово втрату людьми усіх запобіжників: за їжу – крали, вбивали, їли собі подібних.
Ігор Кочергін розповів і про наших українських праведників, які, відмовляючи собі в усьому, годували чужих дітей. Говорив він, зокрема, й про старосту одного павлоградського села, який зумів перехитрити НКВД-істських карателів, що вивозили хліб та харчі, й заховав пшеницю й інше зерно. Ділили їжу ту потім між усіма порівну. Селяни ті вижили. Мешканці села (дітки) і староста на світлинах нижче.
В кінці лекції вчений відповів на численні запитання та висловив надію, що українці не забудуть страшних уроків та вірно визначатимуть орієнтири для подальшого розвитку своєї нації.
Ольга Кібарова
Читайте також: У Новомосковську вийшов друком черговий збірник краєзнавчих досліджень "Історичне Присамар'я"