З кого точно не вийде не тільки гарного вчителя, а взагалі ніхто не вийде? З того, хто вважає, що процес навчання закінчується з отриманням диплома. З того, для кого освіта не стала невід'ємною частиною життя. З того, хто зупинився на досягнутому і не хоче рости і розвиватися. З того ... Ну, ви зрозуміли.
Рожеві окуляри та правда життя
Ти приходиш вся така молода і енергійна (або, що рідше, але навіть краще, весь такий) в школу. Погляд твій ллється від переповнюючих голову світлих ідей. Руки твої хапаються за крейду і стилус від інтерактивної дошки одночасно - треба ж їх чимось зайняти, щоб не кинулися обіймати всіх цих чудових школярів відразу. І далі по тексту. Від радості директора, який прийняв молодого фахівця в міцну сім'ю колег - до п'ятірок, так і застрибує в журнал рівними колонками.
І тут з'ясовується, що кожен педагогічний працівник, згідно з законом, зобов'язаний раз на три роки проходити курси підвищення кваліфікації та пред'являти посвідчення встановленого зразка про те, що це підвищення кваліфікації відбулося. Раз на три роки? Чому так рідко? Вчитель же повинен постійно вчитися, йти в ногу з часом! Ти так думаєш, поки не познайомишся з системою підвищення кваліфікації педпрацівників.
Почекай, пройде зовсім небагато часу, і на курси підвищення кваліфікації тебе будуть саме направляти, а ти будеш цьому зовсім не радий, або не рада.
З загального досвіду, курси підвищення кваліфікації - це практично завжди лекції. Довгі лекції, організовані відповідно з кращими зразками довгих лекцій. Буває, попадается лектор харизматичний, дотепний та контактний, тож курси підвищення кваліфікації вчителів стають цікавими та корисними. Іноді буває, що лектор мав досвід роботи зі школярами. Найчастіше це був досвід співпраці зі школами в якості наукового керівника або досвід підготовки студентів педвузів. У переважній же більшості випадків це були лекції, що читаються «мастерами теоретиками» педагогіки. Тому все частіще можно зустріти незалежні курси для вчителів не «для галочки», а ті, які дійсно приносять користь.