Спочатку було дерево, а потім – зазвучала з нього надривна, сумна українська мелодія: інтерв’ю з майстром Вадимом Парцієм

Днями в Новомосковському історико-краєзнавчому музеї імені Петра Калнишевського відкрилася виставка народних музичних інструментів з приватної колекції музичного майстра, колекціонера Вадима Миколайовича Парція.

З цього приводу кореспондент сайту побувала в майстерні вмільця.

Приємний запах деревини. Акуратно, в належному, відомому лише майстру порядку на спеціальних поличках та на стінах розкладений та розвішаний реманент: найрізноманітніші, різних розмірів рубанки (навіть старовинні), стамески, токарний станок, креслення (їх майстер виготовляє сам), різні металеві деталі, циркулі та багато іншого, необхідного, щоб зі звичайного дерева зазвучала мелодія. А також - заготовки з яких згодом будуть колісні ліри, бандури та інші музичні інструменти. …. Біля цього усього – портретик Тараса Шевченка.

* * *

Ви під час відкриття виставки в музеї говорили, що народилися на Буковині. Розкажіть трохи: де саме, хто Ваші батьки, діди, прадіди. Адже відомо, що особистість формується в дитинстві. І часто так буває, що, якщо людина в дорослому своєму житті віддає справі своїй усю душу й займається нею натхненно, то витоки цього у самому її ранньому дитинстві. Чи були у Вашій родині люди мистецтва?

 - Так, я народився на Буковині в місті Хотин Чернівецької області. Батько мій малював. Тоді ще в армії було модно оформлювати альбоми. То хлопці з усієї частини зверталися до нього. Бувало так, що ми малювали щось з батьком разом. Бабуся моя по матері взагалі була творчою особистістю: гарно вишивала у різних техніках, в’язала. Дід добре вправлявся з різними інструментами: золоті руки мав, хоча після війни (дійшов до Праги) й лишився інвалідом.

Поступово виявилося, що у мене є хист до малювання, і я пішов у Хотинську художню школу.

Ви говорили, що не маєте музичної освіти. Але ж Ви вмієте грати на декількох музичних інструментах. Де і як Ви цьому навчилися. Та як Ви взагалі прийшли до цієї надскладної професії, потребуючої тонкої душі, неабиякого вміння, знань… та й любові.

 - Після художньої школи я потрапив на навчання у відоме Вижницьке училище прикладного мистецтва, що в Чернівецькій області. Факультет обрав – образотворче та декоративно-прикладне мистецтво за спеціалізацією – художня обробка металу (ювелірна справа). Це якось навіть для мене самого стало несподіванкою. Бо я спочатку прагнув іншого…

Все ж, навчався з задоволенням, закінчив з хорошими оцінками... А до музики як? Ви ж знаєте, що усі мистецтва пов’язані, і, зокрема пов’язані саме з музикою. Коли навчався – почав трохи грати на гітарі. І вийшло так, що часто до мене зверталися з проханням відремонтувати гітару, або ж налаштувати її: виходило.

А зараз так, - я виготовляю народні музичні інструменти, часто забуті, або майже забуті. От наприклад складний, можна сказати легендарний наш український народний інструмент колісна ліра - приблизно XIV-XV століття. Це основне, що я виготовляю. Тривалий час про колісну ліру нібито забули, лірники наші зникли. Зараз люди потроху згадують своє … А ще – океанську раковину. Їх багато різновидів. І назви цей дуже стародавній музичний інструмент, який є у різних народів світу, має різні. Та, так як виготовляється він з океанської раковини, то я його так і зову. Це поширений музичний інструмент. Також різні другорядні: наприклад перуанський чакчас. І, звісно ж – бандури та кобзи.

Технологія виготовлення колісної ліри, бандури дуже складна. Багато чого потрібно врахувати щодо матеріалів, технології, різних необхідних для інструмента металевих деталей.

Як Ви сказали, виготовлення музичного інструменту – справа небуденна, складна й довготривала. Розкажіть, будь ласка, напевне що у Вас були вчителі. Це ж дуже непросто – зробити музичний інструмент. А ще про матеріал, деревину? Вона ж потрібна особлива. Де її брали, шукали?

 - Я цікавився музичними народними інструментами в інтернеті. Хотів мати бандуру. Але ж вони дорогі. От і спало мені на думку зробити її самому. Також через інтернет познайомився я з спеціалістами - через відповідний сайт. Знайшов майстра з Ірпеня Сергія Перехожука, який займається виготовленням бандур ще з 90-х років минулого століття. В свою чергу вчителем Сергія Перехожука був відомий бандурист та майстер народних українських інструментів Микола Будник, який в 90-ті роки у Києві й займався одним з перших відродженням ремесла. (Микола Будник відновив 17 різновидів традиційних народних інструментів. Серед них: вересаївська кобза, кобза по Рігельману, недбайлівська бандура, шоломовидні гусла, деякі типи колісних лір та інше – авт..).

…Познайомилися ми тоді з Сергієм Перехожуком, за допомогою скайпу розмовляли. Він запросив мене до себе: у нього своя майстерня. Сергія Перехожука я вважаю своїм вчителем… Я якийсь час жив у нього. Бував у нього і добрий майстер народних інструментів Юрій Кочержинський. …Дерево відповідне ми шукали в лісі. Та брали лише ті, які «завалили» вже бобри. Дерево знайти складно, бо ж відповідного ринку деревини для музичних інструментів не існує…

Бандура повинна бути зроблена з цільного куска. А ще, якість дерева впливає на звучання інструменту.

Саме в Ірпені я отримав необхідні мені знання.

Ви, Вадиме, ще й колекціонер. От днями з успіхом в Новомосковському історичному музеї Ви презентували виставку народних інструментів зі своєї приватної колекції. До того ж, що є великою рідкістю, присутні на виставці мали змогу навіть почути як ці інструменти звучать. Коли й де Ви придбали перший експонат своєї колекції ? Які в колекції інструменти?

 - Колекція стала збиратися якось сама собою. Тут саме, мабуть і проявилася моя любов до народних інструментів. Як бачив якийсь на продажі – не міг пройти мимо. Почалася колекція з гітари. Зараз в ній трембіти, кобзи, бандури, колісні ліри, різні сопілки, океанські раковини , музична тібетська чаша, бубни, бубенці, дудук, блок-флейта, варган, окарина, джембер, гусла, марокас та багато іншого.

Я колекціоную також реманент для виготовлення музичних інструментів.

На відкритті виставки Ви з присутніх експромтом організували музичний колектив. Усі разом створили музику. Кожен мав змогу потримати в руках якийсь музичний інструмент та навіть зіграти на ньому. Це були неперевершені відчуття та емоції. Говорю впевнено, бо й сама взяла участь… Також присутніх вразив бандурист, який приїхав Вас підтримати, його гра та спів. Розкажіть трохи про нього… Справили враження його слова та пісні.

 - Так, неочікуваного для мене самого приїхав з Києва на відкриття виставки ентузіаст справи відновлення мистецтва бандуристів Василь Жованик. Ми з ним знайомі з часів мого життя та навчання у вчителя Сергія Перехожука. Хлопець любить бандуру й хоче, щоб люди не забували цей народний український музичний інструмент. Інколи він може співати просто неба, на вулицях. Василь Жованик вже знайомив з мистецтвом гри та співу на старосвітській бандурі мешканців багатьох міст України.

Чи маєте Ви у своїй роботі замовників з наших народних українських етно-гуртів?

 - Виготовлені народні інструменти ручної роботи – це ексклюзив. Художні колективи їх у своїй роботі майже не використовують. Можна їх почути та побачити лише в деяких фольклорно-етнографічних гуртах. В наших музичних школах дітей вчать грати лише на деяких. Так що почути, як звучать прадавні народні інструменти не так просто, й не буденно.

Чи плануєте Ви мати учнів?

 - Поки що ні. Можу на запрошення приходити до дітей: в школи чи інші заклади, - розповідати про своє ремесло, про народні інструменти…. А згодом – буде видно. Як набудуся достатнього на мій погляд рівня знань та досвіду, - то у житті усе може бути. Зараз же я свій увесь час віддаю саме виготовленню музичних інструментів.

Скажіть, як склалося, що Ви – виходець з Буковини, зараз живете і працюєте у Новомосковську.

 - Усе дуже просто. Моя дружина родом з Новомосковська. Вона також людина мистецтва.

З майстром Вадимом Парцієм спілкувалася Ольга Кібарова

Фото Ольги Кібарової.

Читайте також: У Новомосковському історико-краєзнавчому музеї відкрили виставку народних інструментів: ФОТОРЕПОРТАЖ