Мед та полин життя Емми Шаповалової: що надихає видатну поетесу з Новомосковська

В канун 8 Березня кореспондент сайту 0569 поспікувалася з видатною особистістю Новомосковська, почесною громадянкою міста, кандидатом філологічних наук Еммою Олексіївною Шаповаловою.

 Еммо Олексіївно, знаємо, що народилися Ви в Туркменістані в місті Мари. Розкажіть, будь ласка, про своїх батьків та про раннє дитинство.

 - Так, хоч мої батьки українці з Запорізького краю, народилася я 25 квітня 1939 року в Туркменістані. Сталося так, що батька мого було репресовано в 1938 році. Часи були страшні. Мама моя, як ті дружини декабристів, вирушила за чоловіком. То був важкий період для родини.  З початком війни  батька відправили в штрафну роту. Бог милував його від кулі. Він повернувся додому. Після війни сім"я Фурсів (таке було прізвище у батьків) оселилася в Синельниківському районі.

 Розкажіть про свою родину – діти, чоловік.

  - З майбутнім чоловіком (Григорій Тихонович Шаповалов) познайомилася ще в шкільні роки. Але що ми створені один для одного зрозуміли пізніше. Він закінчив Дніпропетровський фізкультурний технікум і поїхав по розподілу в Генічеськ. Я ж продовжувала навчання в  тому ж місті в університеті на філологічному факультеті, відділення української мови, куди  вступила в 1959 році. Відносини продовжували через листування. Загальна кількість наших листів – близько 1000 штук. Одружилися в 1964 році. Спочатку жили і працювали в Ново-Покровці. Там народився й наш син Ігор (зараз живе і працює в місті Дніпро). Згодом народилася й донька Лариса (живе й працює в Новомосковську). З чоловіком прожили більше 40 щасливих років. На жаль, він вже давно пішов з життя. Зараз моя сім’я – родини сина й доньки, троє онуків та двоє правнуків.

  Як і коли доля привела вашу родину до Новомосковська?

 - В Ново-Покровці ми створили драматичний гурток. Якось так сталося, що біля нас там згуртувалася молодь. Життя кипіло. Та не все сподобалося керівництву з нашого українського репертуару та нашої діяльності. І, як «грім серед ясного неба», - нам пропонують залишити Ново-Покровку. Так як ми з чоловіком багато подорожували і вже встигли полюбити Новомосковщину за її живописність, то й оселилися в Новомосковську. Це був 1965 рік. Спочатку житло винаймали, згодом отримали квартиру. Чоловік знайшов роботу викладача фізкультури відразу. Мене ж, згодом, також запросили працювати вчителем в міську загальноосвітню школу № 3.

З початку 70-х років Ви починаєте писати наукові статті.  Працюєте ще з кінця 60-х заступником директора школи, потім методистом міського відділу освіти. В ці ж роки вступаєте до аспірантури Дніпропетровського університету (кафедра філології). Ваші методичні розробки стосовно вивчення української мови та літератури та Ваше ім’я стають відомими в педагогічних колах країни.

 - Так, моя педагогічна кар’єра почалася з міської школи № 3. А далі, окрім того що назвали, була ще й праця викладачем української мови та літератури в ЗОШ № 18 та в кооперативному технікумі. Я в цей період дуже активно працюю над методичними матеріалами та посібниками. На Ваше питання відповім: кількість моїх наукових публікацій, посібників та методичних розробок за часи педагогічної праці -  більше 60. В ті ж часи захистила в Києві дисертацію і здобула вчений ступінь кандидата філологічних наук.

Усі ті роки Ви берете активну участь у конгресах, наукових конференціях. Багато їздите та спілкуєтеся з людьми науки, письменниками та інше. Починають виходити Ваші збірки поезій, видання, присвячені відомим особистостям Новомосковщини та інше.

 - Так, все вірно. Наснагу мені давало те, що писала я про людей, які живуть на рідній мені землі. З наукових видань та праць хочу згадати посібник для вчителів «Формування почуття прекрасного на уроках літератури». Ця праця тиражем 20 000 примірників розійшлася по всій Україні і за її межі в українські діаспори. Мої видання (усього 9 книжок) присвячені: Олесю Гончару, Петру Калнишевському, родині новомосковських музикантів Бровченків, Віктору Громову (керівник новомосковського народного хору), воїнам АТО. Та, вірно – це ще й збірки моїх віршів. Зараз до свого ювілею готую ще одну, автобіографічну збірку «Мед і полин, щастя та кохання». Презентувати її сподіваюсь 25 квітня.

В 1988 році Ви очолили міське відділення товариства «Просвіта», відоме своїм неоціненним внеском в розвиток та популяризацію української мови та культури.

 - Саме так. Нашою ціллю було піднести на належний рівень українську мову та культуру в міських школах та садочках, а також і в побуті містян. Дати зрозуміти новомосковцям, що, не дивлячись на тотальну русифікацію, не можна забувати мову батьків, до того ж, таку красиву та милозвучну. Так, ми пропагували українську культуру, українські традиції. І в той час це було не завжди безпечно.

Ми знаємо, що особливим світочем в Вашому житті є Тарас Григорович Шевченко. Ви знаєте напам’ять більшість його творів. Та ще один митець мав на Вас неабиякий вплив своєю творчістю та життєвою позицією. Мова про Олеся Гончара. Нам відомо, що Ви знайомі з ним були особисто. Де й за яких обставин познайомилися?

 - Так, з Олесем Гончаром та його родиною була знайома особисто і постать ця для мене дійсно знакова. Ви ж знаєте, як палко захищав він наш Новомосковський Свято-Троїцький собор від руйнування і яким багаторічним гонінням за це його піддали. В Новомосковську, як і в інших містах, також спалювали його роман «Собор», - було й таке. А яким же неймовірно красивим постав наш храм в його романі.

Познайомилися ми з ним, коли Олесь Гончар вже очолював спілку письменників. Сталося це на одному з творчих вечорів в Дніпропетровському університеті, який письменник, до речі, закінчив. Хочу ще сказати, що у мене в університеті були ті ж самі вчителі, які навчали свого часу і видатного митця. Потім ми з автором «Собору» ще неодноразово зустрічалися на різних конференціях. Одного такого разу він і познайомив мене особисто зі своєю родиною. З дружиною Олеся Терентійовича спілкуюся й досі.

До 110-річчя видатного письменника ви підготували спеціальне видання, а також взяли активну участь в святі вулиці імені Олеся Гончара?

 - Так, і збірку підготувала, і в організації свята вулиці активну взяла участь. Цікавий факт: до 100-річчя Олеся Гончара створили документальний фільм, який отримав головну перемогу на нещодавньому конкурсі в Болгарії. Так от, в тому фільмі є й епізоди святкування вулиці імені Олеся Гончара в Новомосковську.

Є ще один видатний митець і визначна для Новомосковщини людина, яку Ви знали особисто. Мова про чоловіка надзвичайної долі, відомого в країні поета, борця з тоталітарною системою Миколу Сарму-Соколовського. Розкажіть трохи, де перетиналися ваші  шляхи.

 - Микола Сарма-Соколовський дійсно чоловік надзвичайний, видатний поет рівня всеукраїнського. Це людина, яка потерпала від тоталітарної системи. Багато років він провів в радянських таборах «для політичних». Він жив в Новомосковську. Поета – дисидента містяни  любили. Двері в його оселю не зачинялися. А познайомилися ми з ним, спільно працюючи в міському товаристві «Просвіта».

Ви багато років є учасницею Новомосковського народного хору імені Громова. Що для Вас цей колектив?

 - Колектив дійсно народний, український, завжди давав щиру насолоду та наснагу, сили працювати. Та так і зараз. Я і тепер учасниця цього колективу. Хор можна почути на різних міських святах та заходах. Особливо хочу відзначити силу особистості його керівника. Віктору Громову (його вже, на жаль, немає серед живих) я присвятила одне зі своїх видань.

Також я є членом літературного об'єднання поетів Новомосковщини "Вільна ліра".

Вашим життєвим гаслом, кредом став вислів Олеся Терентійовича Гончара «Бережіть собори Ваших душ». Виступаючи з приводу різних подій, Ви закликаєте берегти «собори наших душ», тобто культурне надбання та пам'ять про нащадків, історію, країну. Як вам бачиться наша дійсність, теперішня молодь? Ви оптиміст щодо долі країни?

 - Я радію за теперішнє молоде покоління. Видно, що вони добре розуміють, в якій країні живуть. Бачу в них і гордість щодо цього і бажання досягати позитивних змін. Вважаю, що, хоч і важкувато зараз, але напрямок вірний, реформи йдуть. Є навіть Томос та «безвіз», і армія сильна й надійна.  А усього ж лише 5 років пройшло після Майдану. В історії  ж, скажу я, перехідні періоди йдуть завжди важко та повільно. Я вважаю, що все у нас вийде, все буде добре.

Ми вітаємо Вас з наступаючим 8 Березня. Як Ви, до-речі, до нього ставитеся?

 - Свято дуже люблю. Воно світле, радісне та добре. Жінку, як і належить, вітають, вшановують та дарують їй квіти. Що ж тут поганого? А отой історичний його підтекст давно пішов у небуття. У мене є навіть вірші, присвячені 8  Березня.

 Розмовляла з Еммою  Шаповаловою Ольга Кібарова