З красою і добром у душі: у Новомосковському музеї відкрилася персональна виставка

29 червня в Новомосковськом міському історико-краєзнавчому музеї імені Петра Калнишевського дивовижний світ свого яскравого мистецтва представила землякам художниця Наталія Ковальова.

В експозиції містяни мали змогу побачити роботи з вражаючим самобутнім декоративним розписом, який містить у собі і елементи Петриківського. На полотнах жінка створила світле, щасливе життя з буяння різноманітних квітів, зелені, свіжості, радості, миру. Саме так, здається, виглядає рай. Картини можна розглядати нескінченно довго: так багато у тій красі, що зачаровує.

Художниця працює не лише у техніці розпису. У неї є роботи і інших жанрів, наприклад картини природи в різні пори року, чарівні куточки міст Європи, щемливі полотна з видами українського села. Створює митчиня і проникливі, теплі, добрі полотна, де діючими особами є домашні тварини та дикі звірі.

На відкритті виставки були присутні керівники міста, містяни, серед яких і люди мистецтва, друзі, рідні художниці; а також представники ЗМІ Новомосковська.

Наталія Ковальова розповіла про себе в інтерв’ю, яке вона дала журналісту сайту.

Розкажіть, будь ласка про себе, свою родину батьків. Хто Вас навчив малювати, бо Ваші картини говорять про неабиякий талант.

- Я, мої батьки та діди-прадіди, усі з Присамарського краю. Тут зростала. Саме рідні місця навчили бачити й любити дивний світ природи, надзвичайне різноманіття барв-кольорів, якими щоденно нас радує наша квітуча земля. Від неї – і натхнення, і вміня малювати.

Ще у мене були таланти: у підлітковому віці я писала вірші і читала їх зі сцени ДК імені Шевченка на якомусь заході))). Ту мою поезію надрукували (це був десь 1972-1974 р.р.) у «Новомосковській правді».

Батьки ж мої були з широкою, доброю, не байдужою до мистецтва душею. Мама, наприклад все малювала, хоча й працювала у сфері медицини. Це були і портрети і просто усе, що спадало їй на думку й радувало її. Звісно ж, якщо малювала мама, то я не могла не малювати. Після 8-річки я пішла працювати на швейну фабрику, а невдовзі татко (працював газоелектрозварювальником), дізнавшись, що при нашому Лісгоспі працює артіль з виготовлення дерев’яного посуду, прикрашеного Петриківським розписом, запропонував мені спробувати себе там. Я погодилася.

Хотілось би більше дізнатися про Вашу роботу в артілі.

- Особисто для мене це все було надзвичайно цікаво. Адже нас там, по-перше вчили малювати. Ми стали причетними до мистецтва. Елементам петриківки навчали нас Валерій Дмитрович та Надія Миколаївна. Дивовижно для мене й захопливо було спостерігати й процес готування фарб, дерева (основи); особливу атмосферу та аромат мала наша майстерня. До того ж, ми (а нас з 14-ти дівчат відібрали лише 7-х) отримували дуже пристойну заробітну плату – 120 рублів. Так у ті часи отримували інженери))).

Чи далі Ви вдосконалювали свої здібності у малюванні, у володінні, зокрема Петриківським розписом?

- Доля вносить свої корективи. Далі було подружнє життя, народження дітей, робота на швейній фабриці у Новомосковську. Рано овдовіла і мала сама піднімати, ростити сина та доньку. Та малювати я (для себе) не полишала ніколи. Зараз зі мною надійний друг – мій чоловік. Ми разом вже майже 20 років. Були часи, коли наша родина налічувала 12 чоловік, бо, після трагедії ми виховували ще й дітей рідні мого чоловіка. Зараз вже усі дорослі, самостійні. Але у нас все так же – велика родина! …Та у мене лишилися ще незабутні враження на все життя від поїздки у Петриківку і знайомства там, зокрема особисто з Федором Панком, Тетяною Патою та з їхньою творчістю. …Була і в мене на початку 90-х років невелика виставка моїх робіт. Проходила вона у тодішньому «Міськпобуткомбінаті».

(Тетяна Якимівна Пата (1884 – 1976) Майстриня відіграла надзвичайно важливу роль у становленні Петриківського декоративного розпису. Вона стала першим вчителем розпису у місцевій Школі декоративного малювання, виховала цілу плеяду талановитих майстрів, що продовжували її справу, прославляючи орнаментальне мистецтво Петриківки. Федір Панко , уродженець Петриківки, український художник, майстер Петриківського розпису, заслужений майстер народної творчості України (з 1977)), - ред..).

Що для Вас Ваші картини? Тобто, що Ви змальовуєте, чого прагнете?

Світ зараз страшний. От через цю війну у нашої родини особиста трагедія, як, на жаль і у багатьох зараз. Насилу вдалося самим близьким моїм людям вирватися з Маріуполя. Дві квартири – сватів і родини моєї доньки, згоріли. В них, до-речі і декілька моїх картин. Зараз так багато страху і горя. Та, попри все – наша земля прекрасна. Малюю красу, бо прагну її і миру для усієї нашої країни. З людських душ не повинне зникати добро, бо інакше й сподіватися не буде на що.

Додамо: декілька із представлених на виставці робіт Наталія оголосила в продаж. Отримані кошти підуть на потреби ЗСУ, що до-речі - не вперше. На армію художниця перераховувала гроші й отримані від реалізації своїх робіт під час благодійних ярмарок.

З Наталією Ковальовою поспілкувалася Ольга Кібарова

Фото Ольги Кібарової

Читайте також: Спочатку було дерево, а потім – зазвучала з нього надривна, сумна українська мелодія: інтерв’ю з майстром Вадимом Парцієм